Село Максимовичі  

Максимовичі - село, центр сільської ради.

Розташоване за 25 км від районного центру смт. Красятичі.

Найближча залізнична станція – Вільча за 35 км.

Площа населеного пункту – 405,2 га.

Населення - 627 осіб.

Кількість домогосподарств - 368, з них з реєстрацією місця проживання - 260.

День села –1 неділя жовтня місяця

Геральдика села затверджена у 2004 році сесією Максимовицької сільської ради.

Вперше Максимовичі згадуються в ілюстрації Чорнобильського замку у 1570 році.

В 90-тих роках ХVІ ст. жителі брали участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом С. Наливайка.

За переказами, у 1875 р. жителі Максимовичів спорядили ходаків на чолі з Ф.Й. Богданом до Петербургу зі скаргою на поміщика. У столиці ходаки побували у сенаті, міністерстві юстиції і земельному комітеті. Тут обіцяли розглянути скаргу. Відтоді минуло кілька місяців, але відповіді селяни не одержали. Довелося Богданові знову вирушати до Петербурга. Йому вдалося під час параду військ у Москві вручити скаргу цареві. Дії Богдана не залишилися поза увагою властей. Він був заарештований і висланий етапом до місця проживання.

Восени 1877 р. до Максимовичів прибув чиновник з губернії, щоб схилити селян “на мирову”. Але “мирової” не вийшло. Щодо Богдана, то він був знову заарештований і висланий до В’ятської губернії. Там він познайомився з російським письменником В.Г. Короленко, який теж відбував заслання, написав твір “Історія мого сучасника”, в якому розповів про поневіряння селянина-ходака.

Після революції 1905 року царський уряд, щоб привернути на свій бік селянство, і відвернути від революції, всі даровані Катериною ІІ землі панам, повернув селянам, але бідні селяни неспроможні були самі обробляти, тому йшли знов до куркуля, в кабалу, або віддавали цю землю в оренду.

Так, в постійній боротьбі з панством і куркулями, терплячі злидні й непосильну працю, жили селяни села Максимовичі аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції.

По новому стали жити селяни після революції. Відчувши волю вони дружно взялися будувати нове життя.

В 1923 році в селі вперше була організована комсомольська організація. Першими комсомольцями були Яременко Максим Сергійович, Туровська Хая Борисівна, Ющенко Максим Олександрович, Костюченко Олександр Іванович. Комсомол нашого села виховав майбутніх організаторів колгоспу, партійних працівників.

В 1927 році почалося будівництво школи, а в 1928 році вступила в дію (третя в районі) Максимовицька середня школа .Селяни, особливо молодь, гаряче взялися за навчання.

У 1928 році в селі Максимовичі почав засновуватись колгосп ім.Леніна організаторами якого були О.І. Костюченко, Х.Б. Туровська. Очолював колгосп Максим Сергійович Яременко. В селі діяло кілька колгоспів ім.Фрунзе, ім.Чапаєва, ім.Леніна, вони проіснували до 1951 року, після чого об’єднались в один колгосп ім. Леніна.

Рік 1933. Голодомор. Не обминуло це лихо і максимовичан. Цілими сім’ями забирав голод односельчан. Даних про загальну кількість померлих від голодомору немає. Померлі були захороненні на місцевому кладовищі.

У 1991 році за ініціативою громади села Максимовичі встановлено при вході на кладовище знак-обеліск жертвам голодомору.

Після тяжких років голодомору наступили ще тяжкі випробування: почалася Велика Вітчизняна війна. Під час війни жителі села брали участь у партизанському загоні “За Батьківщину”, що діяв на Поліссі. 70 учасників війни відзначені урядовими нагородами. Звання Героя Радянського Союзу за бойові заслуги перед Батьківщиною Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1945 року присвоєно посмертно нашому земляку Л.В. Недогибченко. 146 односельчан не повернулися до своїх домівок, їх імена викарбовано на гранітних плитах меморіалу Слави.

Після Великої Вітчизняної війни розпочався відбудовчий період. У селі на повну силу почала діяти середня школа. В ній працювало 28 вчителів, відвідували школу понад 400 учнів, у тому числі з сусідніх сіл району.

Відновила роботу місцева лікарня, яка була збудована в 1925 році і проіснувала до 1999 року.

В 1947 році була відкрита сільська бібліотека, а в 1960 році збудовано новий будинок культури на 250 місць.

У 1968 році через село Максимовичі була прокладена шосейна дорога, яка з'єднала його з районним центром - Поліське та селом Радинка. В цьому ж році в селі відкрили пункт побутового обслуговування населення. Функціонували відділення зв’язку та ощадна каса.

У 1969 році будується нове приміщення школи. Для вчителів побудований 8-ми квартирний житловий будинок. За ці роки в селі збудували нову поліклініку, аптеку та пологовий будинок. В лікарні працювали 3 лікарі з вищою освітою та 20 працівників середнього медичного персоналу.

Семидесяті роки. Колгосп має в своєму арсеналі 2470 голів ВРХ, 30 тракторів, 25 автомашин. Споруджується молочно-тваринницький комплекс. Колгосп має сад та власну пасіку, ветамбулаторію.

80-ті роки. Створено ансамбль “Мереживо”, а у березні 1986 року ВІА “Темп” під керівництвом директора сільського будинку культури Островської Т.Ф. Виступи ансамблів відбуваються не лише на сцені місцевого будинку культури, а й в районі та за його межами.

Здавалося, ніщо не захмарить такого звичайного плину людського життя. Але прийшов чорний день в історію світу: 26 квітня 1986 року. Почалась евакуація жителів Прип’яті та Чорнобиля. Жителі села приймали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. В сім’ях максимовичан проживало більше 1000 евакуйованих. У цьому ж році в селі розміщено військову частину для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Бійці брали активну участь у житті села. Ними була збудована лазня, невеликий житловий масив з 7 будинків для проживання сімей ліквідаторів аварії на ЧАЕС, а також збудовано та відкрито меморіал Слави з барельєфом Героя Радянського Союзу Леоніда Васильовича Недогибченка. На гранітних плитах викарбувані імена загиблих воїнів-односельчан.

У 1991 році для покращення життєзабезпечення населення було проведено газифікацію та прокладено водопровідну мережу, встановлено водозабірні колонки, що значно покращило побут населення. У цьому ж році в селі відкрито православну церкву Миколая Чудотворця.

1994 рік. У селі розпочав роботу філіал Зеленополянського держлісгоспу, багато максимовичан перейшли працювати в дану організацію.

У червні 2008 року в селі відбулася значна подія - святкування 80 річчя школи. Це свято не лише для Максимович, а й для багатьох жителів навколишніх сіл району. Адже раніше в Максимовицьку школу ходили учні з сіл Радинка, Федорівна, Варовичі, Мартиновичі, Стещино, Дубова, Черемошень, Вовчків, Королівна, Пухів, Бобер, Мар’янівка, Млачівка, Зелена Поляна та інших.

Односельці не забувають подвиг Віктора Кузьменка, якій загинув виконуючі інтернаціональний обов’язок в Афганістані, нагороджений орденом Червоної зірки (посмертно). В пам’ять героїчного подвигу споруджено Пам’ятний знак та перейменована вулицю Садову де жив воїн-інтернаціоналіст, на вулицю імені Віктора Кузьменка.

Із Максимович вийшло багато знатних людей, які працювали і працюють в різних галузях народного господарства України, ними гордиться Поліський район та односельчани. Зокрема брати Валерій та Вадим Сюрхи.

Валерій - художник, графік, оформлювач. Він один з кращих художників Європи. Про визнання в світі його майстерності, високого професіоналізму і таланту сьогодні свідчить перелік виставок - персональних і колективних у Лондоні, Парижі, Нюрнбергу, у Ареззо (Італія), Кельні (Німеччина), Празі (Чехія) та інших країнах. У його арсеналі - перші премії Міжнародного конкурсу плакату “Моє покоління” (Нью-Йорк, США) та 8-го міжнародного Міні-принт Бієннале в Сеулі (Корея), диплом 6-го такого Міні-принту в м.Остров Велкополски (Польща) та інші нагороди всіх не перелічити. Валерія Сюрху знають у світі, він входить до складу різних спілок художників: “Прінт Клуб” (Філадельфія, США), Спілки художників Німеччини, “Синдикату художників” (Прага, Чехія), “Екслібрис центра” (Ареззо, Італія). Цей художник зробив великий внесок не тільки у мистецтво нашої держави, а й світу. Тому земляки горді, що історія його життя починається з нашого поліського села Максимовичі.

Вадим - художній фотограф. У травні 2003 року у столиці України пройшла з успіхом його третя персональна виставка художніх фотографій. Багато його робіт зберігається у приватних колекціях України, Європи, Америки, Австрії та Канади.

Ющенко Петро Васильович – кандидат медичних наук, провідний науковий співробітник Інституту гематології та трансфузіології та Академії медичних наук України, керівник клініки хірургічної гематології.

Чулков Сергій Сергійович – заступник директора інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії Наук України, учасник трьох Антарктичних експедицій, приймав участь у пошуках нафти та газу в районах Крайньої Півночі СРСР (півострів Ямал в Комі АССР) та у розвідці корисних копалин Латинської Америки (Парагвай, Аргентина, Чілі).

На сьогодні в школі навчається 65 учень та працює 14 вчителів. Поряд зі школою функціонує дитячий садочок “Казочка”. Сьогодні в школі ефективно використовується спортивний зал, в якому спортом займаються не тільки учні школи, але і молодь селах.

Славиться село Максимовичі своїми односельчанами-орденоносцями: Петренко Володимир Михайлович –кавалер ордена Трудової Слави ІІІст. Корчемна Катерина Олексіївна - кавалер ордена “Знак Пошани”, Антоненко Ніна Дмитрівна - кавалер ордена “Знак Пошани, Комаренко Марія Олександрівна - кавалер ордена Трудової Слави ІІІ ст, Петренко Марія Семенівна - кавалер ордена “За доблесний труд”, Губський Анатолій Іванович - кавалер ордена Леніна, “Знак Пошани”. Матерями, яким присвоєно почесне звання «Мати –героїня», а саме: Богдан Надія Степанівна, Петренко Марія Семенівна, Кучеренко Надія Опанасівна, Січкарук Зінаїда Вікторівна.

Односельчани Кузьменко Катерина Іванівна, Хоменко Наталія Петрівна, Антоненко Віталій Іванович - славляться своїми віршами, які увійшли у збірку пам’яті Поліського району “А льон цвіте” та постійно друкуються в районній газеті “Новини Полісся”.

Не забуваючи про духовне відродження сільського населення в селі, постійно дбаємо про розвиток самодіяльного мистецтва та народної творчості. Традиційно в Максимовичах проводяться Дні села та фестивалі народної творчості.

В селі Максимовичі працюють будинок культури, бібліотека фельдшерсько-аптечний пункт.

Забезпечено роботу вуличного освітлення у вечірні години, налагоджено транспортне сполучення з районним центром, смт. Іванків та м. Київ.

 

Література:

  • Біль наш і гордість - Полісся. Нариси з історії та прославних людей Поліського району Київської області.-Іванків.: «Полісся-телепресінформ».2003.-592 с.,іл.
  • І повниться сонцем Поліська земля. Фотоальбом.-Макарів. :ТОВ «Видавничий центр»Перлина»,2013.-127.,іл.
  • Туга Поліського краю. З історії Голодомору в Поліському районі Київщини.-Красятичі: Поліська районна державна адміністрація.2008.-136 с.,іл.
  • Історія міст і сіл УРСР. Київська область.-К.,1971.-с.528.
  • В.Б. Антонович. Археологическая карта Киевской губернии.-К.,1864
  • Енциклопедія сучасної України.

Логін: *

Пароль: *